На небе звезды заливаясь красотой
Меня влекут к себе, и я порой
Лечу навстречу им забыв себя.
Мне так нужна всегда их простота...
Я забываю все й в ночных огнях
Я утопаю,как в желанных снах
И воскресая у подножия любви
Пою Тебе восторженно псалмы.
Незрима даль ночи!Ты жизнь моя
Я радуюсь улыбки не тая.
И умолкая в свете вечных звезд
Я счаслива с Тобою быть до слез...
Комментарий автора: мне особенно нравятся ети ночные огоньки звезд в небе, и я порою утопаю в их красоте забывая себя и воскресаю там, в обятиях моего верного Друга и мне хочется петь Ему тысячи псалмов,или просто помолчать прижавшись к Его груди, там так уютно и спокойно что хочется остатся навсегда...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Супер!Очень просто,но возвышенно.Стих очень лёгкий(не грузит)и он очень гармоничный.Честно говоря,от него становится лкгко и хочется жить(он вдохновляет на что-то вчсокое).Дерзай далее. Комментарий автора: Привет Ольга!
Спасибо за слова, которые вселяют в душу дальше жить для Бога в стихах.Знаеш,что слова человека сильно действуют на другого человека, на его мышления,действия.Обличающие слова смиряют,а хорошие слова дают жизнь.
Благословений тебе в жизни.
С любовю Ната
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
